Історія Житомира: Старий Житомир. Галерея

У середньовіччі Житомир був важливим південним форпостом Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Фортеця відігравала важливу роль у значенні міста. У сорокових роках XVI століття місцевий зодчий Симон Бабінський та перший староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замку.

Місто було розбудоване й укріплене. Його територія сягала двох гектарів і мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами й п’ятьма кутовими вежами. У центрі цього шестикутника був розташований палац старости, храм і амбри. Зв'язок із замком відбувався через міст, перекинутим на урвищем, а також через розгалужену мережу комунікацій – добре оздоблених та укріплених підземних ходів.

Скеля Чацького. Названа на честь відомого у краї польського просвітителя і громадського діяча - Тадеуша Чацького. Своєрідний символ Житомира.

Охримова гора або Кокрин. Історична назва місцевості на північний захід від центру міста, на лівому березі р. Кам’янка біля Подільского мосту. З XIX ст. відома як Охрімова гора. Чим цікава ця місцевість? По-перше, вона стародавня. Археологи припускають, що поселення на Охрімовій горі виникло не пізніше XIV – XV ст. як своєрідний північно-західний форпост. По-друге, є історичною і ландшафтною пам'яткою архітектури Житомира. На цій горі збереглися дві релігійні споруди: каплиця Св. Миколая і Покровська церква.

На Замковій горі в Житомирі у ХІV - XVIII століттях була розташована фортеця. Зруйнована у 1769 році російськими гусарами і донськими козаками (див. Дмитро Антонюк, «Чотири мандрівки Житомищиною», видавництво Грані-Т; Георгій Мокрицький, "Житомир. Путівник-довідник"; Микола Костриця, Руслан Кондратюк, “Житомир: Підручна книга з Краєзнавства»).

Панорама старовинного Житомира з крошенського напрямку. Зліва на задньому плані видно Свято-Михайлівський храм.

Католицький монастир сестер шаріток розформований владою Російської імперії у ХІХ столітті. Нині військовий шпиталь.

Житомир. Вид на місцевість Дівоче поле із за протилежного боку річки Тетерів у ХІХ столітті. На той час Міська лікарня, розташована у колишньому Монастирі сестер Шаріток.

Езуїтський костел у Житомирі був зруйнований російськими гусарами і донськими козаками у 1769 році (див. Дмитро Антонюк, «Чотири мандрівки Житомищиною», видавництво Грані-Т; Георгій Мокрицький, "Житомир. Путівник-довідник"; Микола Костриця, Руслан Кондратюк, “Житомир: Підручна книга з Краєзнавства»). Костел розташовавувався на Замковій горі у районі Поєзуїтської Юридики. Нині територія між вулицями Черняхівського і сквером на Замковій горі.

Кафедральний костел Святої Софії. Одна із найдавніших архітектурних пам'яток Житомира. Збудований у часи Першої Речі Посполитої. Костел був зведений на Замковій площі у 1737- 1751 рр. Ініціатором будівництва виступив єпископ С. Ожіга. Споруда храму є пам'ятником архітектури в стилі пізнього ренесансу і бароко.

Семінарський костел Св. Йоана з Дуклі, пам'ятка архітектури 1838 р. Так званий "семінарський костел", він же костел Яна з Дуклі, знаходиться по вул. Київській, 4, в самісінькому центрі міста. При ньому діє бернардинський монастир. Храм було відреставровано у 1990-х. З 1993 р. це - садиба відтвореної Кустодії св. Михайла Архангела. 25 листопада 1997 р. костел було освячено житомирським єпископом Яном Пурвінським.

Бернардини в Житомирі не вперше - в 1760-1844 рр. тут був їхній кляштор. В місто брати потрапили по запрошенню житомирського старости Яна Каетана Ільїнського, який подарував ченцям землю та звів для них дерев'яний храм під титулом Яна з Дуклі. На пожертви бернардини пізніше збудували мурований монастир. Коли дерев'яний костел згорів під час пожежі, меси відправлялися у кляшторних приміщеннях, а до будівництва мурованого храму взялися лише в 1820 р. В 1842 р. костел було зведено. Як він виглядав, можна побачити на гравюрі.

Замкова площа і центральний вхід Кафедрального костелу Святої Софії в Житомирі. Фасад будівлі розбитий на два яруси, його вінчають башти. Дзвіниця знаходиться на північний схід від костьолу. Висота її складає близько 26 метрів. Цегляні стіни костьолу мають товщину близько двох метрів. Прикрасою одного з пілонів будівлі є барельєф піаніста і композитора Ю.Зарембського. Архітектурну подобу споруди доповнюють іонічні і тосканські ордери, а також обробка центрального фасаду і башт рустам.

Старовинна вулиця Київська (нині Кафедральна) в центрі Житомира. Виходить на Соборний майдан. До більшовицького перевороту і окупації Правобережної України червоними Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі виходив центральною баштою на головний майдан Житомира (з боку п'ятиповерхівки, яка зараз відділяє костел від Соборного майдану). Політика комуністів була такою, щоб закрити всі сакральні споруди міста (надто римо-католицькі) жахливими п'ятиповерховими хрущівками. За задумом червоних окупантів головною спорудою Соборного майдану (перейменованого ними на площу Леніна) мали стати обком компартії (нині приміщення суду) та ідол Леніна.

Вулиця Київська (у часи червоної окупації вулиця Леніна, а з 1991 року знову Київська). Малюнок ХІХ століття. Нині Київська є центральною вулицею Житомира.

Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі. Доля зло пожартувала з бернардинів: в тому самому 1842 р. в Петербурзі вийшов наказ про те, щоб кляштор було віддано дієцезії. В 1844 р. бернардини покинули монастир, а в приміщення кляштору в'їхали клерики луцько-житомирської дієцезії.

Бернардини повернулися в Житомир 17 травня 1992 р. Сьогодні парафія костелу нараховує понад 2 000 вірних. Меси відправляються на польській, українській та російській мовах. Бернардинам було повернуто частину приміщень колишнього кляштору. Там проведено грунтовний ремонт.

Замкова площа в Житомирі. Зліва дзвінниця Кафедрального костелу Святої Софії. Зправа резиденція римо-католицьких епископів Київсько-житомирської дієцезії у часи Речі Посполитої (нині Житомирський краєзнавчий музей).

Житомирський театр (нині міська Філармонія). Пам'ятка архітектури. Заснований на гроші місцевої шляхти польським культурним діячем Юзефом Ігнацієм Крашевським у ХІХ столітті. На той час такого приміщення театру не мав навіть Київ. На задньому плані житомирська водонапірна вежа - пам'ятка архітектури.

Будинок Ігнаци Юзефа Крашевського - видатного польського письменника, публіциста, громадського і культурного діяча.

Кафедральний костел Святої Софії в Житомирі. Гравюра ХІХ століття. Костьол був реконструйований в XIX ст. з використанням елементів класицизму. Проте внутрішня обробка храму - настінний розпис і ліпнина збереглися. Сьогодні костьол Святої Софії діє.

Михайлівська - головна пішоходна вулиця Житомира. В часи коли Житомир був одним із найбільших губернських центрів Російської імперії носила назви Пилипонівської та Синельникова. За часів СРСР називалася вулицею Совєтов.

Вулиця Михайлівська. Зліва приміщення нинішньої Міської ради (реконструйоване).

Вежа Кафедрального костелу Святої Софії.

Вулиця Київська у ХІХ столітті.

Вулиця Бердичівська в районі міського бульвару. ХІХ століття.

Музичне училище Імператорського руського музичного товариства на вулиці Михайлівській. У радянські часи Міський будинок культури (ДК). Нині Житомирський академічний обласний театр ляльок.

Вежа Кафедрального костелу Святої Софії в Житомирі.

Вулиця Бердичівська у ХІХ столітті. Вид із боку Соборного майдану.

Вулиця Київська у ХІХ столітті. У центрі Свято-Михайлівський собор. Собор — є пам'яткою архітектури місцевого значення і храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату в Житомирі.

Михайлівський собор побудований в 1856 році на кошти житомирського купця Михайла Хаботіна (†1861).

Кривий провулок у Житомирі. Гравюра ХІХ століття.

Будинок на вулиці Бердичівській. Зберігся донині. Розташований в районі площі Корольова.

Одна зі споруд маєтку Барона де Шодуара. Зруйнована у часи комуністичної окупації.

Парк в районі маєтку Барона де Шодуара (більшість споруд маєтку знищено більшовицькими загарбниками). Нині Центральний парк Культури і відпочинку ім. Ю.Гагаріна.

Мальовничі краєвиди Тетерева біля Житомира милують око й донині.

Соборний майдан у ХІХ столітті. На задньому плані Кафедральний собор російської церкви зведений після низки польських національно-визвольних повстань наприкінці ХІХ століття з метою русифікації житомирян. До другої половини ХІХ століття в Житомирі були здебільшого католицькі та греко-католицькі храми.

Кафедральний Преображенський Собор російської православної церкви в Житомирі.

Будинок на Михайлівській вулиці. ХІХ століття.

Езуїтські келії. Розташовувалися в районі Поєзуїтської Юридики (Чуднівської вулиці, нині Черняхівського) поруч із нинішнім Соборним майданом. Пам'ятка архітектури знищена комуністами після Другої світової війни. Залишки одного із уцілілих будинків у стадії поступової руйнації.

Початок Чуднівської вулиці (нині Черняхівського).

Будинок на розі вулиць Великої Бердичівської та Михайлівської. Кінець ХІХ століття. Зберігся до нині. В радянські часи був відомий як ЦГ - Центральний гастроном.

Архієрейське подвір'я. У часи Української Народної Республіки Українська Автокефальна Православна церква. Була захоплена і спаплюжена вандалами червоноармійцями. З тих пір приміщення залишилося в руках військових. Приміщення було сплюндроване і перебудоване. Спочатку належало РККА, згодом радянській армії, нині дісталося у спадок Українській армії. Нині в приміщенні розташований військовий суд.

Вулиця Київська і Свято-Михайлівський православний храм. Гравюра ХІХ століття.

Соборний майдан наприкінці ХІХ століття.

Комплекс будівель Житомирського горілчаного заводу у ХІХ столітті.

Будинок на Другому бульварі. Нині головний корпус Агроекологічної академії. До речі, кошти на спорудження житомирського бульвару були зібрані польським шляхтичем, діячем національно-визвольного руху Апполо Коженьовським, батьком відомого англійського письменника Джозефа Конрада.

Соборний майдан. В центрі головний вхід в Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі. Трохи ліворуч капличка на честь чудесного врятування російського імператора Олександра Другого на якого вчинив замах молодий польський шляхтич Березовський у Парижі. Капличку побудували на кошти місцевих польських дворян (шляхетського походження).

Будинок на вулиці Михайлівській (не зберігся). Нещодавно заплановано і розпочато його відбудову.

Корпуси православної семінарії. В радянські часи адміністративні будівлі заводу "Електровимірювач". Нині в одному із відновлених будинків розтащований офісний центр. Вулиця Героїв села Базар (міська влада досі не спромоглася перейменувати вулицю бесарабського злодія та червоного ката Котовського (див. Савченко В.А. Григорий Котовский: из уголовников в герои // Авантюристы гражданской войны: Историческое расследование. — Харьков: АСТ, 2000. — 368 с. — ISBN 5–17–002710–9).

Пам'ятка дерев'яної архітектури Житомира. Український православний храм зруйнований комуністичними вандалами у 50-х роках ХХ століття.

Бібліотека розташована на вулиці Пушкінській неподалік Другого бульвару в Житомирі. Збереглася донині (за винятком кутових вежок на даху).

Вулиця Київська неподалік будинку Волинського губернатора. В районі нинішнього кінотеатру "Україна".

Будинок губернатора Волинської губернії (Житомир був центром губернії в яку входила більша частина Житомирської, Рівненської та Волинської областей, а також північна частина Хмельницької області).

Вид на Поєзуїтську Юридику з боку Мальованки. У центрі колишні келії Єзуїтського монастиря переобладнані на жіночий острог. ХІХ століття.

Будинок дворянського зібрання Волинської губернії. У часи Української Народної Республіки, впродовж певного часу, головна адміністративна будівля України.

Соборний майдан. У центрі каплиця на честь "чудесного" врятування імператора, а на задньому плані Кафедральний собор РПЦ.

Старовинний будинок на Бульварі. Ріг вулиць Великої Бердичівської і Першого Бульвару. Зберігся донині (за винятком вежок на даху).

Корпуси православної духовної семінарії. Збереглися донині. Розташовані на вулиці Героїв Базару (поки що Котовського).

Перша чоловіча гімназія на вулиці Великій Бердичівській. Нині головний корпус Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка. Будинок перебудований і реконструйований.

Римо-католицький Кафедральний костел Святої Софії. Фото початку ХХ століття.

Старовинний будинок, розташований в районі Житнього ринку, на розі вулиць Гоголівської та Хлібної (у радянські часи Горького). Зберігся донині.

На Соборному майдані. Фото кінця ХІХ початку ХХ століття.

Соборний майдан. Вид у бік Київської вулиці. Фото 20-х років ХХ століття.

Церква при Житомирській православній духовній семінарії. Не збереглася.

Вид на Соборний майдан із дзвінниці Кафедрального собору РПЦ.

Вид на історичну Замкову Гору Житомира з північного боку в ХІХ столітті.

Вид на Замкову Гору. У центрі Хрестовоздвиженська церква (розташована на місці старовинної Козацькою Троїцької Церкви).

Будинки на вулиці Київській в районі Соборного майдану. Не збереглися.

Житомир у часи закінчення Першої світової війни, громадянської війни у Російській імперії та національно-визвольної війни українського народу.

Військовий парад на вулицях Житомира у часи Першої світової, громадянської і національно-визвольної війн.

Вид на Семінарійський костел з боку Соборного майдану у 20-х роках ХХ століття.

Київська вулиця в районі Свято-Михайлівського храму на початку ХХ століття.

Поділ у Житомирі.

Лютеранська кірха в Житомирі.

Представники німецької общини Житомира наприкінці ХІХ століття.

Задній план Кафедрального римо-католицького собору Святої Софії на початку ХХ століття.

Вулиця Київська в районі будинку губернатора (нині кінотеатра "Україна"). Фото початку ХХ століття.

На річці Тетерів біля Житомира.

Докторські дачі біля Житомира.

Скеля Чацького на березі річки Тетерів.Фото початку ХХ століття.

Імператор Микола ІІ в Житомирі в Роки Першої Світової війни (на коні).

Імператор Росії Микола ІІ із німецької династії Гольфштейн-Готторпів (Романових) у часи Першої світової війни в Житомирі.

На Житомирському вокзалі у роки Першої Світової війни.

Вулиці Житомира під час німецької окупації в часи Першої світової війни.

Скелі і велічезні кам'яні валуни льодовикового періоду в районі річки Тетерів у Житомирі. Нині ця місцевість затоплена через штучну плотину збудовану у радянські часи.

Банда більшовиків у Житомирі.

Нарада командирів польської армії під час визвольного польсько-українського наступу проти більшивицьких загарбників в 1920 році.

1920 рік. Польсько-українські війська біля трофейного Броньовика у визволенному від більшовицьких банд Житомирі.

1920 рік. Польські військові під час визвольного польсько-українського походу на Київ біля Житомира.

Більшовицька банда в районі Житомира.

Більшовицькі окупанти в Житомирі.

Демонстрація організована більшовиками у день смерті їхнього вождя Володимира Ульянова (призвісько "Ленін"). В центрі Соборного майдану досі бовваніє його ідол вироблений із поліського граніту.

Ще одне фото Соборного майдану із видом Кафедрального собору РПЦ і каплиці на честь врятування імператора.

Друга світова війна. Німецька окупація Житомира. Військовий регулювальник вермахту на розі Великої Бердичівської (у часи німецької окупації вулиця була перейменована на Адольфа Гітлера(див. Микола Костриця, Руслан Кондратюк, “Житомир: Підручна книга з Краєзнавства») і Михайлівської вулиць. Біля Центрального гастроному.

1941 рік. Бої на вулицях Житомира. Фото із болгарського часопису.

1943 рік. Нацистські окупанти в місті, яке піддається масованим бомбардуванням червоної армії (Про те, що саме авіація і артилерія РККА завдала найбільши руйнувань місту писав почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців Георгій Мокрицький. У своєму ілюстрованому путівнику-довіднику "Житомир").

Окупація. Вояки вермахту на вулицях Житомира.

Радянська авіація завдає масованих ударів по Житомиру у 1943 році (Про те, що саме авіація і артилерія РККА завдала найбільши руйнувань місту писав почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців Георгій Мокрицький. У своєму ілюстрованому путівнику-довіднику "Житомир").

Гітлерівські окупанти на вулицях міста під час наступу РККА і адміністрації сталінських загарбників (ОБСЄ визнало рівнозначно злочинними як гітлерівців так і сталінців, пропаганда сталінізму є рівнозначною пропаганді нацизму). Засудження сталінських загарбників у жодному разі не поширюється на солдатів РККА, які сумлінно боролися із нацизмом.