Польсько-український союз-1920 р.

"ЗА НАШУ І ВАШУ СВОБОДУ!"

Наприкінці квітня 1920 р. делегація уряду Української Народної Республіки підписала у Варшаві угоду, згідно з якою Україна визнавала польську анексію Галичини й Західної Волині, а Польща, натомість, офіційно визнала незалежність УНР і зобов'язалась надати їй військову допомогу проти більшовиків.

Юзеф Пілсудський

Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський не був схильний недооцінювати російську загрозу й особисто посприяв укладенню польсько-українського союзу. На його думку, Польща могла існувати в цілковитій безпеці лише тоді, коли від Росії її відділяла б незалежна Українська держава.

"За нашу і вашу свободу!" - під таким гаслом 25 квітня 1920 року рушили на фронт польські війська. Основний наступ вони повели на теренах Правобережної України, зайнятої більшовицькою армією. У складі польських військ наступали й українські 3-тя Залізна та 6-та Стрілецька дивізії, сформовані у польських таборах з полонених старшин і вояків ар-мії УНР.

Польські військові тримають більшовицькі трофеї - червоні прапори

На початку наступальної операції польські війська завдали червоним низку важких поразок. Полякам вдалося прорвати фронт 12-ї більшовицької армії і вже 26 квітня заволодіти Житомиром, Коростенем, Радомишлем. Більшовицькі частини хаотично відступали.

1920 рік. Територія звільнена Польським військом і армією УНР від більшовиків

Отже, 26 квітня частини Польської армії разом із військами УНР вступили до Житомира. Бандитсько-більшовицька окупація була призупинена. Водночас було відновлено законну діяльність українських органів влади, яка функціонувала одночасно з польською вій-ськовою адміністрацією.

Симон Петлюра і Ридз Смігли

На Поділлі назустріч польським військам проривалася армія УНР. Під Ананьєвим, Балтою, Вапняркою, Тульчином їй довелося витримати жорстокі бої з червоними, які мали відчутну перевагу. 6 травня 1920 р. у районі Ямполя армія М. Омеляновича-Павленка з'єдналася з українською дивізією полковника О. Удовиченка, яка перебувала на польському фронті. Цього дня армія УНР й закінчила свій Перший Зимовий похід.

Упродовж п'яти місяців вона з боями подолала близько 2,5 тис. кілометрів, знищуючи ворожу адміністрацію на українських землях. За успішне керівництво армією під час Першого Зимового походу М. Омелянович-Павленко був підвищений до звання генерал-поручника. Армія УНР відразу ж зайняла відтинок Ямпіль - М'ясківка на правому крилі польсько-радянського фронту.

Ю.Пілсудський і С.Петлюра у Києві

7 травня 1920 р. польські війська та 6-та Стрілецька дивізія армії УНР полковника М. Безручка визволили від Червоної армії Київ. Здавалося, цього разу більшовики зазнали поразки. Вже у травні - червні 1920 р. штаб армії УНР виробив мобілізаційний план, проведення якого мало дати Україні 200-тисячну армію. Командування активно займалося формуванням нових армійських з'єднань, реоргані-зацією запасних частин та тилових структур, боротьбою з проявами у лавах війська деморалізації, налагодженням культурно-просвітницької роботи серед вояцтва.


Польські воїни в обороні України

Проте союзники не подбали про закріплення досягнутих успіхів. Це дало змогу більшовикам перекинути сюди значні підкріплення. У червні 1920 р. 1-ша Кінна радянська армія прорвала фронт, і польсько-українські частини були змушені залишити Київ.

7 червня 1920 року червоні орди (із так званої «4-й кавалєрійськой дівізії пєрвой коннай армії») вдерлися у Житомир.

Ю.Пілсудський і С.Петлюра

Зухвалий набіг більшовицьких бандитів був настільки стрімким, що штаб головнокомандуючого польськими військами Юзефа Пілсудського ледве уник полону. Ця операція в російсько-більшовицькій міфотворчості відома під назвою «Житомирський прорив».

Учасником цих подій був Ніколай Островський, в майбутньому більшовицький письменник. У романі «Як гартувалась сталь» він писав: «Розгорнувшись віялом біля Житомира, даючи волю баским коням, заіскрилися на сонці срібним блиском шабель. Швидко-швидко бігла під ногами земля. Велике місто з садами поспішало назустріч дивізії. Промчали перші сади, вскочили у центр, і страшне, моторошне, як смерть, «Дайош!», розляглося в повітрі. Приголомшені поляки майже не чинили опору. Місцевий гарнізон був розтрощений».


Польські війська під Житомиром

Більшовицька банда, захопивши Житомир, одразу ж його залишила й повіялася у напрямку Звягеля (Новограда-Волинського). Відтак наступного дня (08.06.1920 року), за підтримки польських союзників, у Житомирі було відновлено законну владу УНР. У Житомирян знову з’явилася надія…

Згідно зі спогадами житомирянина Симона Грібера: «Ясного літнього ранку 8 червня по вулиці Київській прогулювалися нарядні люди, здебільшого жінки в дорогих платтях та великих, прикрашених штучними квітами, шляпах. Це були поляки, які мешкали у Житомирі. Вони зустрічали своїх. Першою йшла кавалерія. Всі коні були однакової масті й неймовірної краси. Кавалеристи були у новеньких одностроях з погонами, із ґудзиками, які виблискували у яскравому промінні сонця. Жінки, які стояли обабіч дороги жбурляли кавалеристам квіти. А потім відкрилися магазини, лавки, базари. На вулицях було людно. Серед натовпу виділялися польські офіцери у чопірних мундирах і конфедератках».

Більшовицька банда

Однак, нажаль, 12 червня 1920 року московсько-більшовицькі банди знову вдерлися до Житомира. «Після тривалого ранкового гарматного обстрілу, згадує червоноармієць Грібер, - на Київську вулицю повільно висунулася кавалерія. На кобилах різної масті сиділи червоні кавалеристи, одягнені: хто у старій гімнастерці, хто в потертому, а часом і рваному жакеті, хто у довгому пальто. В одних на голові будьонівка, у інших – якийсь м’ятий картуз, а в декого на голові красується шляпа. За кіннотою йшла піхота. На ногах у червоноармійців, здебільшого, були товстелезні черевики і онучі різних кольорів; лише деякі були взуті в чоботи. Але найбільш несподіваним, - згадував Грібер, - було те, що у натовпі піхотинців затесався… верблюд, який виступав повільно, поважно, зверхньо дивлячись на людей, котрі юрбилися на тротуарі».

Діти, убитих більшовиками батьків

12 червня 1920 року стали трагічною датою для Житомира. Терор, голод, епідемії, масової арешти і вбивства мешканців міста стали повсюдним явищем. Впродовж декількох років більшовицької окупації населення понад стотисячного Житомира скоротилося вдвічі. У більшовицькій м’ясорубці тільки за перші роки червоної окупації місто втратило чи не кожного другого житомирянина.

Про це свідчать цифри.

Адже, до більшовицького загарбання Житомира, попри війни (світову, громадянську, національно-визвольну), які тривали з 1914 до 1920 років, населення Житомира зросло із 88-ми до 100 тисяч осіб. Натомість за перші вісім «мирних» років більшовицької окупації кількість мешканців міста зменшилася на 43 тисячі й у 1929 році становила лише 57 тисяч осіб.

Але, дехто в Житомирі по іншому дивиться на ті події: http://zt-grad.blogspot.com/2011/03/blog-post_02.html