В історичних документах Житомирський замок вперше згадується у зв’язку із подіями пов’язаними з експансією Великого князівства Литовського. Усні перекази стверджують, що у 1320 році великий литовський князь Гедимін (Гедимінас) Житомир звільнив від панування Золотої Орди.
«Великим збирачем воєдино земель литовських та руських, - пише відомий український історик Олександра Єфименко, - зазвичай вважається Гедимін (1316 – 1341), «король литовський і руський», як він називав себе у зносинах з іноземними західними державами. Історичне оповідання зазвичай приписують улюбленому діячеві таку кількість подій і звитяг, що це зображує цю особу казковим богатирем. З такими казковими рисами перейшов в історію й Гедимін. Сучасна історична критика, не заперечуючи великого значення цієї історичної персони, однак багато із того, що приписувалося Гедимінові, відносить до його наступників…».
_svg.png)
 |
| Гедемін |
Саме цей рік можна вважати роком виходу Житомира із мороку віків. Виходом, на бурхливу арену східноєвропейської історії. Також цей рік можна вважати часом остаточного звільнення Житомира від євразійської монгольської орди і входження міста у склад європейського Великого князівства Литовського, Руського і Жмудського.
 |
| Вітовт |
У 1399 році після поразки військ великого князя Вітовта від золотоординського хана Едигея, татари знову захопили й зруйнували Житомир. Однак, військова перемога невдовзі обернулася для них дипломатичною поразкою, оскільки Вітовту вдалося зіграти на суперечностях в таборі татар. Сприяючи розколу Золотої Орди і допомагаючи Кримському ханству отримати незалежність, Вітовт забезпечує експансію Великого князівства Литовського до самого узбережжя Чорного моря. Однак, після його смерті союз Литви і Кримського ханства зруйнувався, а татари стали головною небезпекою для південних рубежів литовсько-руської держави.
Відбудований, невдовзі, після нападу хана Едигея Житомир, увійшов у число найбільших міст Великого князівства Литовського. Впродовж певного часу в Житомирі відбулося пожвавлення економічного життя, оскільки польський король Казимир Ягеллончик обдарував місто суттєвими торгівельними привілеями. В результаті Житомир став важливим центром торгівлі, пов’язаним із багатьма європейськими містами. Місто навіть мало торгівельні відносини із великим балтійським портом Гданськом. Відтоді місто інтенсивно росло й розвивалося і вже у 1432 році Житомир згадується в числі чотирнадцяти найбільших міст литовсько-руської держави.
У 1471 Житомир став повітовим містом Київського воєводства (поряд із Овручем, Києвом, Каневом і Черкасами). Іноземний мандрівник венеціанський посол Амброджо Контаріні, який у 1474 році відвідав Житомир, проїжджаючи по дорозі до перського шаха, у своїх мемуарах згадував про замок так: «місто укріплене, в якому будівлі дерев’яні». Фортеця поступово зростала, розбудовувалася, у місті поступово розвивалися ремесла і торгівля.
В 1481 році було викрито змову московських агентів – князів Івана Ольшанського, Федора Більського та Михайла Олельковича. Згодом, інший заколотник слов’янізований татарський князь Михайло Глинський, також змовився із Москвою і, під час агресії московітів, спробував вчинити заколот проти литовсько-руської держави.
У 1508 році заколотники Глинського оволоділи кількома литовськими замками в Білорусі та взяли в облогу Овруч та Житомир, але здобути місто їм не вдалося. Врешті, заколот закінчився втечею Глинського в Москву. Більшість істориків переконані, що це була відверто підривна робота Москвського князівства проти литовсько-руської держави, зокрема, історик Олександра Єфименко каже, що: «за фігурами підбурених князів ясно проглядалися фігури московських збирачів руської землі».
.jpg) |
| Битва литовсько-руського війська із московітами під Оршею (нині Білорусія) |
Конкуренція литовців та московітів призвела до низки литовсько-московських війн. Житомиряни, на чолі із київськими воєводами і житомирськими старостами брали активну участь у цих війнах проти Москви.
Особливо нищівними були набіги у 1469 і 1481 роках. Наслідки набігу на Житомир у 1469 році згадуються літописцем так: «...без меры много зла сотвориша». У 1492 році московіти розпочали війну проти литовсько-руської держави. Союзник московського князя Івана ІІІ хан Менглі-Гірей вторгся зі своїми ордами на руські землі й зруйнував житомирський замок. Після цього спустошливого набігу місто було відбудоване у 1497 році за сприяння Великого князя литовського Олександра. Цей володар впродовж певного часу перебував у Житомирі й подарував місту великий «ратний» дзвін.
Лаконічно і, водночас, інформативно розповідає про ті часи Телепроект "Історія України", який створено на основі праць таких відомих істориків як: М. Грушевський, М. Полонська-Василенко, Д.Дорошенко, Д.Яворницький та інших.
''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''
Телепроект "Історія України". Напад Менглі Герая.
Дивись фрагмент про цю подію на 1 часі і 4 хвилині фільму (1:04:00) тут: http://www.youtube.com/watch?v=oOFE2h8uPqE&feature=related
1480 року кримський хан Менглі Герай уклав союз із московським великим князем Іваном ІІІ. Заохочений подарунками з Москви, хан через два роки з величезною кінною ордою з’явився на берегах Дніпра. Татари захопили Київ, спустошили його, спалили Печерський монастир. На знак свого тріумфу Менглі Герай надіслав у подарунок Івану ІІІ золоту чашу і дискос зі Святої Софії Київської. Великий князь, за словами російського історика Карамзіна: «дякував ханові та переконував його й надалі сумлінно виконувати умови їхнього союзу». Після цього Менглі Герай ще кілька років пустошив Поділля, Волинь і навіть добрався до білоруських земель.
«Зажурилась Україна, що ніде прожити –
Витоптала Орда кіньми маленькії діти.
Ой, маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала…»
(...) Київщина по обидва боки Дніпра стояла пусткою, люди залишалися тільки в небагатьох укріплених фортецях, звідки вибиралися полювати та ловити рибу. Знову, як у давні часи, українці відчували, що їхня земля лежить на краю ворожого і грізного степу.
''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''
''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''
 |
| Татари |
У сорокових роках XVI століття місцевий зодчий Симеон Бабінський та перший староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замку. Фортеця була перемурована й укріплена. Це була надійна середньовічна фортифікація. Товсті міські мури оточував оборонний ров, заповнений водою.
Відомості про стан відбудованого житомирського замку доступні у письмових документах. Зокрема, у ревізії Лева Тишкевича, у рамках огляду королівських замків на Волині та Київщині, зазначається, що фортеця на той час перебувала у досить доброму стані, але утримувалася недбало й, подекуди, була недобудованою.
Територія замку сягала двох гектарів і мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами й п’ятьма кутовими вежами. У центрі цього шестикутника був розташований палац старости, храм і амбри. Зв'язок із замком відбувався через міст, перекинутим на урвищем, а також через розгалужену мережу комунікацій – добре оздоблених та укріплених підземних ходів.
Зростало й економічне значення міста. 30 грудня 1501 року великий князь Олександр, задля пожвавлення внутрішньої торгівлі, звільнив від мита житомирських міщан. Водночас, вони були зобов’язані повідомляти старості про заїжджих купців та козаків, які мали платити чималий податок. Невдовзі, Житомир став важливим торгівельним, ремісничим і адміністративним центром, а також стратегічно вигідним форпостом Великого князівства Литовського на південних рубежах країни.
У 1544 році значимість Житомира засвідчена тим, що він був нанесений на географічну мапу Європи (відому як карта Мюнстера). Цікаво, що, попри статус престижного самоврядного міста офіційне населення Житомира тоді було незначним. Для прикладу, у 1545 році, у місті нараховуавлося 574 вільних міщан.
Однак, для середньовічного східноєвропейського міста мала чисельність мешканців була типовою. Наприклад, у Києві в ті часи проживало лише 3 тисячі осіб, а найбільшим тогочасним містом України був Львів із населенням 10 тисяч осіб. Водночас місто не обмежувалося лише рамками міських мурів. Доктор історичних наук Наталія Яковенко у своїй книзі «Нариси історії України», наголошує, що більшість тогочасних «мiстeчoк oбрoстaлo вoлoстю, тoбтo сeлaми, кoтрi, як тoдi гoвoрилoся, тягнули дo ньoгo, витвoрюючи нeвeлику aдмiнiстрaтивну, цeркoвну i тoргoвeльну oкругу. Aджe у мiстeчку прoживaлa урядницькa aдмiнiстрaцiя i знaxoдилaся цeрквa – цeнтр приxoду, oскiльки бiльшiсть тaк звaниx сiл були пoсeлeннями xутiрськoгo типу i нe мaли влaсниx xрaмiв. Тут жe зoсeрeджувaлaся i мiсцeвa тoргiвля. Влaснe, нoвooсaджeнi мiстa нeрiдкo тим i вiдрiзнялися вiд бiльшиx сiл, щo в ниx у встaнoвлeнi вiдпoвiдним привiлeєм стрoки мoжнa булo вiльнo тoргувaти: рaз чи двiчi нa рiк – нa ярмaркax i рaз чи двiчi нa тиждeнь – нa тaк звaниx тoргax, тoбтo бaзaрниx дняx».
«На початок ХVІ століття, - за словами Наталії Яковенко, - стало очевидним, що Велике князівство Литовське близьке до занепаду. У 1552 р. Москва відібрала у нього Чернігів і Стародуб на північному Сході України. А у 1549 та 1552 рр. воно не змогло протистояти двом великим вторгненням татар. У 1562 – 1570 рр. наростаюча криза сягнула критичної межі, коли Литва ув’язла у нову тривалу війну з Московським царством. Виснажені величезними воєнними витратами й опинившися перед загрозою московського вторгнення, литовці звернулися до Польщі по допомогу. Поляки готові були її надати, але за плату. Тепер головною умовою вони поставили об’єднати в одне політичне ціле Польщу з Литвою, яких до цих пір пов’язував спільний монарх». Наслідком цього об’єктивного процесу став союз, укладений між Польщею й Литвою у місті Любліні. Українські ж землі, в тому числі й Житомир, відійшли в адміністративне підпорядкування Королівства польського.
