середа, 27 жовтня 2010 р.

Історія - це вчителька життя

Historia magistra vitae est!
Латинське прислів'я

Давня латинська приказка каже, що «Історія – це вчителька життя»… На Україні й у Житомирі дехто докладає максимум зусиль, щоб ми із цією «вчителькою» не познаймились.

Якось римський імператор Юлій Цезар, підкоривши черговий народ, сказав своїм воєначальникам: "Ви думаєте, що ми завоювали їх, коли зайняли їх землі своїми легіонами? Ні! ми завоюємо їх тоді, коли будемо писати за них їхню історію".

«Історію пишуть ті, хто вішає героїв» - цими словами починається фільм Мела Гібсона «Хоробре серце». Влучний вислів відомого режисера відображає проблему навмисного спотворення історичної правди силами, які прагнуть панувати за принципом «розділяй та володарюй»…

Історію Житомира у ХІХ столітті писали на замовлення тих, хто жорстоко розправлявся із польським та українським національно-визвольним рухом. Тих, хто вішав Зигмунта Сераковського, переслідував Ярослава Домбровського, Ганну Пустовойтову, Тараса Шевченка, Івана Мазепу, Андрія Войнаровського, Юрія Немирича та багатьох інших польських і українських героїв. Мета цієї «історії» – розсварити і розділити братні народи і нав’язати деспотичне домінування третьої сили.

«Чужими руками легко жар загрібати». Розпалювання міжнаціональної ворожнечі між поляками та українцями, впродовж останніх двохсот років, було головним інструментом імперської політики на східноєвропейському напрямкові. Політики, яка не раз призводила до значних трагедій польського і українського народів. Але настав час зірвати чорну пов’язку із очей, бо, як мовить Святе Письмо: «коли сліпий веде сліпого, то вони обидва падають в яму».

Якщо сліпий веде сліпого, то вони обидва упадуть в яму. Настав час зірвати пов'язки з очей!

1 коментар: